Основний зм╕ст роботи
У вступ╕ на основ╕ загального анал╕зу м╕фотворчост╕ Дж. Р. Р. Толк╕на та ╖╖ висв╕тлення у критиц╕ формулю╓ться наукова задача, розкриваються мета ╕ завдання роботи, окреслюються предмет, об'╓кт та матер╕ал досл╕дження, обгрунтову╓ться його актуальн╕сть ╕ наукова новизна, доц╕льн╕сть вибору метод╕в досл╕дження, показу╓ться теоретичне ╕ практичне значення роботи.
У розд╕л╕ 1 – "Теоретичн╕ аспекти ╕нтерпретац╕╖ м╕ф╕чного квесту як структурного елементу альтернативно╖ м╕фолог╕╖ Дж. Р. Р. Толк╕на" увага зосереджу╓ться на понятт╕ м╕ф╕чного квесту. Англ╕йське слово quest, запозичене ще у Середньов╕ччя з французько╖ мови, пов'язане, перш за все, з лицарським романом (romance) ╕ означа╓ "подорож лицаря з метою здобуття певного об'╓кту чи зд╕йснення подвигу". По╓днуючи у соб╕ семантику понять "подорож╕", "пошуку", "подвигу", слово quest не збер╕га╓ свого повного смислового навантаження при традиц╕йному переклад╕ "пошук". Рос╕йськ╕ та укра╖нськ╕ досл╕дники вдавалися до р╕зноман╕тних спроб вир╕шити цю проблему, перекладаючи quest як "лицарський пошук", "богатирський пошук", "надзавдання", "небезпечна подорож", "звитяга" тощо, ╕нколи додаючи у дужках англ╕йське слово (╢. Мелетинський, Т. Топорова). Для уникнення неточностей вида╓ться доц╕льним використовувати трансл╕теровану форму квест.
Для визначення поняття "квест" використову╓ться положення Н. Фрая з роботи "Анатом╕я критики", де автор назива╓ усп╕шний квест довершеною формою лицарського роману (romance) та виокремлю╓ три основн╕ стад╕╖ квесту: 1) небезпечна подорож або попередн╕ пригоди, 2) головний двоб╕й ╕ 3) "п╕днесення" героя. Деф╕н╕ц╕я Фрая значно розширю╓ться завдяки синтагматичному накладанню квесту на св╕толандшафт фантастичного св╕ту, за рахунок чого синтезуються два пров╕дн╕ тлумачення квесту (як мотиву ╕ як структурного прийому). Таким чином, квест розум╕╓ться як певна сюжетна ╓дн╕сть, що м╕стить у соб╕ мотиви пошуку, подорож╕ та подвигу, ╕ в процес╕ розв'язання суб'╓ктно-об'╓ктних в╕дносин яко╖ в╕дбува╓ться актуал╕зац╕я хронотопу м╕фолог╕чного св╕ту.
Анал╕з розв╕док, присвячених тем╕ квесту в творчост╕ Толк╕на, показу╓, що м╕сце м╕ф╕чного квесту у фантастичному св╕т╕ Арди залиша╓ться не визначеним. Автори цих розв╕док (У. Оден, Е. Петт╕, У. Беттр╕дж, Л. Якобсон) не т╕льки св╕домо обмежували матер╕ал досл╕дження текстами "Хоб╕та" та "Володаря Персн╕в", але й не намагалися визначити часопросторову роль квесту у св╕тобудов╕ Середзем'я нав╕ть у межах цих роман╕в. Сп╕льною рисою цих досл╕джень ╓ застосування структурно-психоанал╕тично╖ парадигми (з по╓днанням положень В. Проппа ╕ Дж. Кемпбелла, ╕нколи також Н. Фрая ╕ К. Лев╕-Стросса). Такий анал╕з лиша╓ться суто геро╓центричним, а квест героя неодм╕нно поста╓ як духовна ╕н╕ц╕ац╕я, портрет псих╕ки ╕ндив╕ду на його шляху до зр╕лост╕, його "зустр╕ч╕ з богинею", "примирення з батьком" та "здобуття вищо╖ винагороди" (терм╕ни Кемпбелла). Самобутн╕сть кожного окремого тексту н╕велю╓ться, а св╕толандшафт Арди поста╓ лише декорац╕╓ю для становлення героя.
Для адекватного розгляду м╕ф╕чного квесту доц╕льно використовувати комплексний структуральний п╕дх╕д, що базу╓ться на ╕деях К. Лев╕-Стросса про необх╕дн╕сть анал╕зу м╕фу в ус╕й сукупност╕ його вар╕ант╕в, а також про ставлення до м╕фу як "мовно╖ ╕стоти". Виводиться основна синтагма, яка прикладатиметься до квесту: суб'╓кт – предикат – об'╓кт. Екстраполюючи терм╕нолог╕ю Лев╕-Стросса на квест, можна стверджувати, що квест ма╓ св╕й суб'╓кт ╕ об'╓кт, пов'язан╕ м╕ж собою будь-яким предикатом, хоча останн╕й (власне, квест у вузькому значенн╕) п╕дпорядкову╓ться характеру св╕толандшафту в першу чергу, а по-друге, характеров╕ суб'╓кта та об'╓кта. Цю синтагму, под╕бно до речення у мов╕, можуть наповнювати будь-як╕ другорядн╕ члени, ╕ процес цього наповнення ╓ процесом актуал╕зац╕╖ хронотопу створеного св╕ту. Метаопов╕дь Арди ма╓ особлив╕ причини бути прочитаною саме так, адже величезний масив л╕тературно╖ спадщини Толк╕на м╕стить у соб╕ так╕ сем╕отичн╕ системи м╕фолог╕чного св╕ту, як╕ дають змогу подивитись на нього в синхрон╕╖ ╕ д╕ахрон╕╖, встановити зв'язки м╕ж структурними елементами для виявлення "партитури" ц╕лого ╕ розглянути квести геро╖в у сукупност╕ ╖х ╕нтертекстуальних зв'язк╕в у межах ╓диного циклу, а не лише у межах окремого твору.
Для вир╕шення такого глобального завдання необх╕дно уточнити характер авторсько╖ м╕фолог╕╖, створено╖ Толк╕ном. З б╕ограф╕╖ письменника в╕домо, що в╕н вважав Нормандське завоювання 1066 року необоротною трагед╕╓ю для англ╕йського народу, його культури, зокрема, для англосаксонсько╖ еп╕чно╖ поез╕╖. У пошуках "втраченого" в╕н вивчав д╕алекти англ╕йсько╖ мови, що найменш п╕ддалися впливу французько╖ мовно╖ експанс╕╖, ц╕кавився ал╕терац╕йним в╕дродженням XIV ст., експериментував з по╓днанням артур╕всько╖ тематики ╕ германсько╖ поетики (незавершена поема "Пад╕ння Артура"). Проте "артур╕вський" ун╕версум не зм╕г надати м╕фолог╕чн╕ час ╕ прост╕р для оживлення англосаксонсько╖ традиц╕╖, адже в╕н не задовольняв Толк╕на у багатьох аспектах: неангл╕йськ╕сть його походження, ворож╕сть його геро╖в щодо англ╕йц╕в; абстрактн╕сть ╕ хронотоп╕чна розмит╕сть, надто невизначен╕ контури чар╕вного; штучне накладання християнсько╖ ╕деолог╕╖ на стародавн╕ м╕фи.
Натом╕сть Толк╕н проекту╓ сво╓р╕дну "м╕ф╕чну неперервн╕сть" англосаксонсько╖ традиц╕╖, ╖╖ перех╕д в уявну просторово-часову сферу, альтернативну реальн╕сть, де поразки при Гаст╕нгс╕ н╕коли не було, ╕, в╕дпов╕дно, не було й Нормандського завоювання. Але сл╕д уточнити, що створена письменником м╕фолог╕я розгорта╓ться не в уявний ╕сторичний момент (тобто в простор╕ альтернативно╖ ╕стор╕╖), а у м╕фолог╕чному простор╕, який м╕г би утворитися у колективному п╕дсв╕домому англосакс╕в цього уявного ╕сторичного моменту (тобто альтернативна м╕фолог╕я). Таке визначення перегуку╓ться з положенням Т. Шипп╕ про поняття "реальност╕ астериску" (asterisk-reality) або "св╕ту астериску" (asterisk-world), тобто ймов╕рно╖ або реконструйовано╖ ф╕лолог╕чно╖ реальност╕. М╕ж традиц╕йними м╕фолог╕чними системами ╕ альтернативною м╕фолог╕ю Толк╕на ╕сну╓ "зона д╕алогу": в╕дносно невелика, але семантично насичена сфера перетину цих св╕т╕в, де важливу роль в╕д╕гра╓ м╕ф╕чний квест, мед╕атор, завдяки якому в╕дбува╓ться альтернативне вир╕шення "кельтського питання" в англосаксонськ╕й культур╕, "л╕тературизац╕я" м╕фолог╕╖ Арди, а також оформлення геро╖чного св╕ту "благод╕йних язичник╕в" (терм╕н Т. Шипп╕).
Зд╕йснення задуму створити альтернативну м╕фолог╕ю для Англ╕╖ вимагало в╕д автора в╕дновлення первинного кельтського субстрату ╕ розбудови розвинених романних форм (romance) без французького втручання з метою реконструювати г╕потетичний кельто-германський д╕алог. Фантастичн╕сть, нев╕д'╓мний атрибут кельтсько╖ складово╖ зах╕дно╓вропейського арха╖чного епосу, вт╕лю╓ться насамперед в уявленнях про чар╕вну кра╖ну, Фе╓р╕ (Faery), ╤нший св╕т (Otherworld). ╤нший св╕т, протиставлений хронотопу реального св╕ту фантастичний хронотоп, – це локус, до якого тяж╕ють м╕ф╕чн╕ квести геро╖в. Контакт смертного героя з ╤ншим св╕том виступа╓ як под╕я виняткова, вона в╕дбува╓ться у л╕м╕нальних зонах ╕ у сакральний час. ╤рландськ╕ м╕фи про с╕ди (пагорби та ╖хн╕ мешканц╕) мають сво╓р╕дну подв╕йну перспективу: з одного боку, ╤нший св╕т ╓ прототипом кра╖ни фей/ельф╕в ╓вропейсько╖ низько╖ м╕фолог╕╖, а з ╕ншого – в╕н порина╓ кор╕нням в арха╖чн╕ м╕фи заселення ╤рланд╕╖, особливо – у "четверту хвилю заселення" Племенем богин╕ Дану (Tuatha De Danann). Специф╕ка Фе╓р╕ ма╓ глибок╕ архетипов╕ кор╕ння, пов'язан╕ з кельтськими м╕фами захоплення Британських остров╕в, ядром яких ╓ ландшафтна ет╕олог╕я, квестова комун╕кац╕я з ╤ншим св╕том ╕ дихотом╕я роду людей з фантастичним народом-мешканцями с╕д╕в.
╤рландська традиц╕я ╤ншого св╕ту справила на оформлення фантастично╖ складово╖ Арди великий вплив. Ельфи Толк╕на виявляють багато сп╕льного з Племенем богин╕ Дану: ╖хня доля переплетена з долею фантастичного св╕толандшафту час╕в його становлення ╕ первинних зм╕н, проте вони мають з часом поступитися смертним, "згаснути", в╕дправитися за зах╕дне море. Кельтська м╕фолог╕чна спадщина дала загальн╕й ╓вропейськ╕й традиц╕╖ образи чар╕вних зах╕дних остров╕в, ╖х пошук╕в, мотиви туги людей-переможц╕в за переможеним фантастичним народом ╕ прагнення знайти його, в╕дплиття геро╖в до остров╕в блаженства, пошук╕в зц╕лення, в╕чно╖ молодост╕ тощо. М╕фолог╕я Толк╕на реконструю╓ "прам╕ф" зах╕дних остров╕в, нада╓ ╖м ч╕тко окресленого сакрального статусу, хронотопно╖ визначеност╕. Уявлення про ╤нший св╕т як джерело знання, як "локус, що акумулю╓ ментальну д╕яльн╕сть" (визначення Т. Топорово╖), були притаманн╕ й давньогерманськ╕й м╕фопоетичн╕й картин╕ св╕ту, що забезпечувало п╕дгрунтя для синтезу традиц╕й в альтернативн╕й м╕фолог╕╖.
Мотив марг╕нал╕зац╕╖ ельф╕в ╕ приходу натом╕сть людей т╕сно переплетений у Толк╕на з ╕ншим запозиченим з первинного св╕ту архетиповим конфл╕ктом, що виража╓ться в опозиц╕╖ природи ╕ культури. Питання про сум╕сн╕сть в межах одного св╕толандшафту ельф╕в, "природних ╕стот" за Толк╕ном, та "неприродних" людей, що обрали шлях прогресу ╕ п╕дкорення довк╕лля, ста╓ вир╕шальним для Арди. Ельфи Середзем'я п╕дтримують св╕й зв'язок з природою, перетворюючи його на сво╓р╕дне мистецтво, яке люди схильн╕ називати маг╕╓ю. Мудр╕сть, та╓мне знання ельф╕в, спрямован╕ на збереження природи, протиставляються прагненню людей до знання, спрямованого на п╕дкорення природи, науц╕, позбавлено╖ мудрост╕. Наступ цив╕л╕зац╕╖ людей, техн╕чний прогрес вида╓ться безупинним, а знесилення ельф╕в (╕ в╕дпов╕дно природи) – нев╕дворотним, хоча ╕ дуже прикрим процесом, що зб╕дню╓ людство.
Опозиц╕я природа/культура актуал╕зу╓ться на терен╕ Середзем'я за допомогою ще одного кельтського арха╖чного мотиву, а саме, одухотвореност╕ природних об'╓кт╕в, перш за все – дерев. Дерева Арди т╕сно пов'язан╕ з окремими локусами, вони можуть знаходитися в ╖хн╕х центрах (╕ фактично ставати символами цих локус╕в: Два Древа Вал╕нора; Б╕ле Древо Нуменора) або охороняти ╖хн╕ кордони (Старий Л╕с, Фангорн). Г╕лка, саджанець, кв╕тка певного дерева несуть у соб╕ ╕нформац╕ю про в╕дпов╕дний локус, а також можлив╕сть подовжити його на нов╕й територ╕╖ (саджанець Н╕млоту; зерна мелорну). У м╕фолог╕╖ Арди в╕дновлю╓ться в╕ра у чар╕вн╕ властивост╕ дерев, втрачена за стол╕ття л╕тературно╖ рац╕онал╕зац╕╖ ╕ дем╕фолог╕зац╕╖, насамперед, ╖хня сакральн╕сть, функц╕╖ охорони ╕ спроможн╕сть активного включення в доместикац╕ю чар╕вного св╕толандшафту.
Укор╕неною в кельтськ╕й спадщин╕ ╓ надзвичайно важлива для фантастичного св╕ту Арди опозиц╕я смертност╕ ╕ безсмертя, яка супроводжу╓ розгортання конфл╕кту м╕ж св╕том людей (смертних) та ╤ншим св╕том с╕д╕в / ельф╕в (безсмертних). Час плине для мешканц╕в ╤ншого св╕ту за сво╖ми законами; якщо люди мр╕ють уникнути надто швидких зм╕н ╕ втекти в╕д смерт╕, у чар╕вн╕й кра╖н╕ пану╓ "транстемпоральна в╕чн╕сть" (за висловом Дж. Кер╕). Переконання Толк╕на, яке в╕н висловлю╓ в есе "Про чар╕вн╕ казки", що людськ╕ ╕стор╕╖ про ельф╕в – це ╕стор╕╖ про втечу в╕д безсмертя, зумовлю╓ ╕нверсован╕ квестов╕ стратег╕╖ представник╕в двох народ╕в (ельф╕в ╕ людей).
Введення описаного кельтського субстрату в англосаксонський геро╖чний св╕т зд╕йснювалося Толк╕ном у протилежному напрямку, пор╕вняно з використанням аналог╕чного м╕фологемного ядра у французькому лицарському роман╕. Зам╕сть в╕дкриття "внутр╕шньо╖ людин╕" в геро╓в╕ квесту ╕ оформлення наднац╕онального ╕нституту лицарства в альтернативн╕й м╕фолог╕╖ в╕дбува╓ться посилення нац╕онального пафосу под╕й ╕ етн╕чно╖ сво╓р╕дност╕ геро╖в. Народи ельф╕в ╕ людей, а також ╕нш╕ (енти, карлики тощо) ╓ нос╕ями р╕зних мов та ун╕кальних культурних традиц╕й, ╕ кожний герой ч╕тко усв╕домлю╓ свою приналежн╕сть до того чи того народу, узгоджуючи з цим св╕й виб╕р вчинку. Таким чином, квести на терен╕ Арди н╕коли не ╓ квестами ╕ндив╕дуальними, ╖х скор╕ше можна назвати метаквестами окремих народ╕в, як╕ супроводжуються опануванням м╕фолог╕чного простору ╕ актуал╕зац╕╓ю одн╕╓╖ з можливостей розв'язання опозиц╕й природи ╕ культури, смертност╕ ╕ безсмертя.
Прихована у творчост╕ Толк╕на полем╕ка з куртуазним французьким романом не виключа╓ запозичення з артур╕вського циклу певних мотив╕в не у "протокельтському" вигляд╕, а з розвинених романних форм. Серед таких мотив╕в вир╕зняються, насамперед, тема духовно╖ сп╕вдружност╕, ╖╖ становлення ╕ розпаду, а також мотив ╕нтрон╕зац╕╖ короля. Запозичення останнього мотиву в╕дбува╓ться у потро╓ному вигляд╕: первинна ╕нтрон╕зац╕я, детрон╕зац╕я ╕ повторна ╕нтрон╕зац╕я (повернення короля).
Запозичення, трансформац╕я ╕ актуал╕зац╕я в альтернативному хронотоп╕ елемент╕в германського геро╖ко-еп╕чного св╕ту, ╖хн╕ перетини ╕ комб╕нування з описаним вище кельтським м╕фологемним субстратом в╕дбува╓ться у творчост╕ Толк╕на за допомогою звернення до концепц╕╖ "п╕вн╕чно╖ мужност╕", забезпечення геро╖в адекватними антагон╕стами. Набува╓ надзвичайно╖ масштабност╕ еп╕чний конфл╕кт, св╕т геро╖в ╕ св╕т ╖хн╕х противник╕в виразно поляризован╕, "естетика жаху" розповсюджу╓ться як на головного ворога людей ╕ ельф╕в – демон╕чного Мелькора, так ╕ на ус╕х ╕стот, що гуртуються навколо нього (балрог╕в, орк╕в, дракон╕в тощо).
Розгортання еп╕чного конфл╕кту в╕дбува╓ться на тл╕ щ╕льного, насиченого, "картограф╕чного" простору Середзем'я, позбавленого дискретност╕ простору англосаксонсько╖ поез╕╖. Проте саме еп╕чн╕сть фантастичного простору поляга╓ у тому, що над щ╕льним мереживом географ╕чних подробиць зд╕ймаються певн╕ локуси, у яких концентруються початков╕ та к╕нцев╕ пункти квест╕в геро╖в (як правило, корол╕вськ╕ двори). Категор╕я часу так само проходить кр╕зь процес ущ╕льнення та конкретизац╕╖, що унаочню╓ться у ретельно розроблених хронолог╕ях, календарях, генеалог╕ях св╕ту Арди. Хронолог╕зац╕я ╕ л╕н╕йне випрямлення м╕фо╕сторичного часу Арди, його спрямування до "дня останньо╖ битви" перетворю╓ його на головну цементуючу силу альтернативно╖ м╕фолог╕╖ Толк╕на.
Кр╕м того, м╕фолог╕я Арди висува╓ альтернативн╕ перспективи розвитку еддичних моделей, зокрема пропону╓ ╕нший вар╕ант розпаду м╕фолог╕чного ╕ його переходу у геро╖чне. М. Стебл╕н-Каменський назива╓ м╕ф╕чного та еп╕чного геро╖в двома посл╕довними ланками у розвитку уявлень про особист╕сть, причому цей перех╕д зд╕йсню╓ться через послаблення вза╓мод╕╖ героя ╕з св╕том речей. У св╕т╕ Арди не т╕льки не в╕дбува╓ться втрати маг╕чност╕ речей ╕ зведення ╖х до декорац╕╖, а навпаки, св╕т фантастичних речей у ньому в╕дновлю╓ вс╕ сво╖ м╕фолог╕чн╕ властивост╕, що кор╕няться в м╕фах про першотворення ╕ культурних геро╖в.
Якщо св╕т об'╓кт╕в у альтернативн╕й м╕фолог╕╖ робить крок назад, до арха╖чних моделей, то св╕т суб'╓кту квесту, тобто св╕т героя, проходить у мотивац╕йн╕й сфер╕ не т╕льки еддичний шлях в╕д м╕фолог╕чного до геро╖чного, але й робить крок у напрямку куртуазного. П╕д "куртуазн╕стю" (chivalry), яку у даному випадку ще можна назвати "лицарством", "лицарською звитягою", ма╓ться на уваз╕ надм╕рн╕сть (excess) деяких д╕й геро╖в, ╖хня нев╕дпов╕дн╕сть справжньому геро╖змов╕. На приклад╕ англосаксонського в╕рша "Битва при Мелдон╕" Толк╕н показу╓, як Беорхтнот припуска╓ надм╕рн╕сть ("помилку благородних"), коли т╕льки заради почуття г╕дност╕ погоджу╓ться на умови ворожого в╕йська, що ста╓ причиною поразки у битв╕ при Мелдон╕. Справжн╕й геро╖зм при цьому виявляють його во╖ни, як╕ мужньо б'ються поруч з╕ сво╖м ватажком, збер╕гаючи в╕рн╕сть ╕ любов до нього. Протиставлення куртуазно╖ ╕ геро╖чно╖ повед╕нки унаочню╓ться у безл╕ч╕ вар╕ант╕в на стор╕нках текст╕в про Арду, хоча розв'язання цього конфл╕кту ╕ не лежить на поверхн╕. Св╕т Арди не зна╓ самого ╕нституту лицарства з його "кодексом чест╕", ╕ тому описан╕ ситуац╕╖ найкраще ╕нтерпретуються у "зон╕ д╕алогу".
"Зона д╕алогу" альтернативно╖ м╕фолог╕╖ Толк╕на з еп╕чною традиц╕╓ю була унаочнена письменником у к╕лькох незавершених легендах-обрамленнях, як╕ можна знайти лише в "╤стор╕╖ Середзем'я". У легендах про мореплавця Ер╕ола проступають "шви" зрощення кельтсько╖ та англосаксонсько╖ традиц╕й: Толк╕н обробля╓ ╕рландський сюжет ╕ммрами ╕ реконструю╓ у зв'язку з ним образ "першопредка" Скева (чий нащадок Ск╕льд Скев╕нг з'явля╓ться на початку поеми "Беовульф"). К╕лька верс╕й обрамлення легенди про затонулий Нуменор створюють образ Ер╕ола (Ельфв╕не, Альбойна), наратора Арди, ╖╖ перекладача ╕ коментатора, але в╕н, як нос╕й культури цього св╕ту, не вплива╓ на ╤нший св╕т Арди. Навпаки, вза╓мозв'язок двох св╕т╕в побудований таким чином, що читач пост╕йно в╕дчува╓ вплив Арди на св╕й св╕т, пом╕ча╓ у знайомому оточенн╕ в╕длуння ╤ншого св╕ту. До того ж концепц╕я наратора зовн╕ поступово зника╓ з м╕фолог╕╖ Толк╕на, натом╕сть виникають виключно внутр╕шн╕ наратори, перекладач╕, коментатори Арди. Ус╕ б╕льш-менш унаочнен╕ зв'язки м╕ж двома св╕тами максимально редукуються, ╕ св╕т Арди замика╓ться у сво╖й самодостатност╕, а згадан╕ кельтський ╕ англосаксонський субстрати розчинюються у як╕сно новому м╕фолог╕чному цикл╕, вартому уваги внасл╕док сво╖х структурних ╕ зм╕стових особливостей.
У розд╕л╕ 2 "М╕фолог╕я Толк╕на кр╕зь квести ╖╖ геро╖в" м╕ститься анал╕з квестових стратег╕й народ╕в Арди, проведений на матер╕ал╕ багатьох текст╕в Толк╕на. Перш за все розгляда╓ться розгортання св╕толандшафту Арди, яке в╕дбува╓ться за допомогою поступового введення у метаопов╕дь певних територ╕й ╕ локус╕в. М╕фолог╕я Арди характеризу╓ться пост╕йною трансформац╕╓ю головних часопросторових координат св╕ту, що нада╓ ╖й динам╕чного характеру. Початок м╕фолог╕╖ знамену╓ться активною ландшафтотворчою д╕яльн╕стю божественних ╕стот валар, як╕ зобов'язан╕ сво╖м ╕снуванням ╓диному богов╕ Еру ╤луватору. Основним прагненням валар ста╓ осв╕тлення земл╕, упорядкування св╕тла ╕ темряви, ╖хн╓ симетричне розташування по в╕дношенню до континентальних обр╕╖в; первинним актам творення притаманний "св╕домий ц╕леспрямований творчий характер". Первинна д╕яльн╕сть Мелькора ╓ також ц╕леспрямованою, хоча й з протилежним знаком: креативн╕ акти у його виконанн╕ перетворюються на акти первинно╖ руйнац╕╖, через що св╕толандшафт Арди ста╓ "зн╕веченим" в╕д початку, ╕ первинний задум Творця викривлю╓ться.
У космогон╕чн╕й д╕яльност╕ божеств поступово вибудову╓ться головна територ╕альна опозиц╕я Арди – це опозиц╕я Аману, зах╕дно╖ земл╕, де розташована кра╖на валар Вал╕нор, та Середзем'я, континенту людей, причому м╕ж ними знаходиться великий водний прост╕р. Назва "Середзем'я" (Middle-earth) ╓ сво╓р╕дним концептуальним центром перетину альтернативно╖ м╕фолог╕╖ Толк╕на з германською м╕фолог╕╓ю. Ця назва ╓ прямою модерн╕зац╕╓ю середньоангл╕йського middel-erde (серединна земля), що, у свою чергу, ╓ модиф╕кац╕╓ю давньоангл╕йського middan-geard (серединний огороджений прост╕р), назви територ╕╖ "м╕ж морями", заселено╖ людьми. Сприйняття Вал╕нору нараторами Арди, його локал╕зац╕я ╕ з╕ставлення з Середзем'ям марк╕ру╓ зм╕ни у св╕тогляд╕ протягом епох.
П╕сля епохи первинного космогенезу ╕ в╕йн з Мелькором хронотоп Вал╕нору Незатьмареного можна визначити як в╕дносно статичний; це перша вдала спроба валар утримати св╕т у гармон╕╖ ╕ симетр╕╖ протягом тривалого пер╕оду. Саме цей пер╕од стане для подальшо╖ м╕фо╕стор╕╖ Арди "золотим в╕ком" або, за виразом М. Ел╕аде, "Великим Часом", ностальг╕я за яким ╕ пам'ять про який стануть ознаками наступних епох. Переважна к╕льк╕сть наратор╕в Середзем'я, як╕ опов╕дають про Вал╕нор Незатьмарений, уявляють весь св╕т того пер╕оду плоским ╕ симетричним: з Вал╕нором на заход╕, Середзем'ям у центр╕ та Кра╓м Сонця на сход╕, причому Середзем'я на заход╕ й на сход╕ в╕докремлю╓ться морями. плоск╕сть земл╕ на первинному етап╕ м╕фо╕стор╕╖ робить можливим прямий зв'язок з безсмертною землею для мешканц╕в Середзем'я, який п╕зн╕ше буде втрачено.
Головне зм╕стовне значення епохи Вал╕нору Незатьмареного – це створення первинного ядра сакрального знання та творчого вм╕ння (дал╕ – просто "сакральне ядро"), безпосередн╕ми одержувачами якого ╓ ельфи, точн╕ше т╕ з них, що в╕дгукнулись на заклик валар, прийшли до Вал╕нору ╕ оселилися у св╕тл╕ Двох Древ. Кв╕нтесенц╕╓ю або матер╕альним символом цього ядра стають три Сильмарил╕, створен╕ Феанором, ╕ тому саме з ними пов'язане порушення симетр╕╖ ╕ гармон╕╖ ц╕╓╖ епохи: Затьмарення Вал╕нору. За допомогою хтон╕чного чудовиська (г╕гантського павука Унгол╕ант) Мелькор руйну╓ Два Древа, викрада╓ Сильмарил╕ ╕ т╕ка╓ до Середзем'я. Таким чином, у Вал╕нор проникають темрява ╕ смерть, а в Середзем'я – частина безсмертя ╕ сакральност╕ Вал╕нору. ╤стор╕я отриму╓ первинний ╕мпульс, ╕ порушений баланс системи змушу╓ ╖╖ частини рухатися ╕ зм╕нюватися. Саме в момент Затьмарення Вал╕нору розпочина╓ться метаквест Середзем'я, а конф╕гурац╕я св╕ту зм╕ню╓ться.
Перша Епоха Середзем'я почина╓ться з╕ створення сонця ╕ м╕сяця з останн╕х кв╕тки ╕ плоду зруйнованих Двох Древ. Аман ще лиша╓ться у ф╕зичному св╕т╕, але в╕дтепер в╕н ста╓ майже повн╕стю недоступним через те, що валар в╕дмежовуються в╕д вигнанц╕в-ельф╕в. Таким чином, плавання до Аману перетворю╓ться на складне, майже неможливе завдання, що п╕зн╕ше доведеться зд╕йснити геро╓в╕ у ход╕ квесту. Середзем'я Першо╖ Епохи ста╓ ареною багато╖ на под╕╖ ╕стор╕╖, у центр╕ яко╖ в╕йна ельф╕в ╕з Мелькором. Там тепер вза╓мод╕ють народи ельф╕в, людей, карлик╕в; вони мандрують, утворюють поселення, закладають буд╕вл╕, формують корол╕вства. Вал╕нор ╕ Середзем'я утворюють виразну опозиц╕ю: в╕чн╕сть у Вал╕нор╕ трива╓, в╕дтепер це край непорушного спокою, незм╕нност╕, в╕дмови в╕д втручання у в╕йни; Середзем'я – це пост╕йн╕ зм╕ни, зростання, неспок╕й, а також безперервн╕ в╕йни ╕ смерть.
Друга Епоха Середзем'я вводить тернарну опозиц╕ю Вал╕нор / Нуменор / Середзем'я, де Нуменор – це остр╕вна кра╖на посеред моря, яке розд╕ля╓ Вал╕нор ╕ Середзем'я. Центр м╕фо╕стор╕╖ цього пер╕оду, Нуменор, виступа╓ землею-подарунком в╕д валар трьом родам людей, як╕ допомагали у боротьб╕ з Мелькором п╕д час В╕йни Гн╕ву (остаточна битва Першо╖ Епохи). Образ острову Нуменор сприйма╓ться як "людський рай на земл╕", а Середзем'я повн╕стю зм╕ню╓ сво╖ контури: п╕д час В╕йн╕ Гн╕ву вся зах╕дна частина континенту уходить п╕д воду: тобто доместикований д╕яльн╕стю ельф╕в у Першу Епоху ландшафт зника╓. Територ╕я "оновлю╓ться" для нового витку м╕фо╕стор╕╖. Актуал╕зац╕я хронотопу Нуменору в╕дбува╓ться за допомогою опов╕д╕ про пад╕ння людей, як╕, прагнучи здобути безсмертя, порушують заборону валар. Доля цього краю – бути втраченим назавжди, проте його значення поляга╓ у створенн╕ сакрального ядра для людей. Це ядро буде принесене у Середзем'я п╕сля загибел╕ Нуменору тими, хто виживе, воно перетвориться на базис для створення корол╕вств людей на заход╕ Середзем'я. Таким чином хронотоп Нуменору гратиме роль втраченого "центру", "золотого в╕ку" в процес╕ актуал╕зац╕╖ Середзем'я Третьо╖ Епохи.
Затоплення Нуменору наприк╕нц╕ Друго╖ Епохи призводить до наступно╖ трансформац╕╖ св╕ту, що у традиц╕╖ ельф╕в пода╓ться як найб╕льш значуща: це Приховання Вал╕нору, тобто перем╕щення його поза меж╕ св╕ту, доступного людям. Таким чином, опозиц╕я Аман/Середзем'я дещо наближу╓ться до протиставлення Цей св╕т / ╤нший св╕т (принаймн╕, з точки зору смертних), що п╕дсилю╓ться загальнопоширеним у Третю Епоху мотивом в╕дпливу ельф╕в на зах╕д. В╕дтепер Арда уявля╓ться нараторам кулею, ╕ плавання на зах╕д неодм╕нно призведе до повернення у вих╕дну точку. Перетворення св╕ту на кулю знамену╓ завершення "м╕фолог╕чного часу" Арди ╕ к╕нець усього первинно-м╕фолог╕чного у н╕й. Третя Епоха – це епоха початку дом╕нування людей ╕ розповсюдження ╖хньо╖ цив╕л╕зац╕╖, яка вит╕сня╓ все ╕нше, надаючи йому статус "позаприродного". Остання "м╕фолог╕чна загроза" Середзем'я – це агрес╕я Саурона ╕ В╕йна Персня, яка вимага╓ в╕д людей об'╓днання з ╕ншими народами, останнього м╕фолог╕чного оновлення ╕ в╕дродження св╕толандшафту.
Для системи народ╕в Середзем'я, що характеризу╓ться культурною пол╕фон╕чн╕стю ╕ неантропоцентризмом, ключовою ╓ опозиц╕я двох народ╕в: безсмертних ельф╕в ╕ смертних людей. Ельфи, головн╕ геро╖ Першо╖ Епохи, пов'язан╕ з категор╕╓ю початку. Вони – Старш╕ д╕ти Еру ╢диного, або першонароджен╕ (Firstborn); вони першими прокидаються у темряв╕ Середзем'я за час╕в Вал╕нору Незатьмареного, вони стають одержувачами першого сакрального ядра у м╕фо╕стор╕╖ Арди; вони першими у Середзем'╖ дають наймення речам, зв╕дки ╖хня самоназва квенд╕ (ельф. "т╕, що розмовляють"). По в╕дношенню до категор╕╖ часу ельфи не втрачають зв'язку з "початком", вони – нос╕╖ пам'ят╕ Арди; по в╕дношенню до категор╕╖ простору вони над╕лен╕ ун╕кальною властив╕стю утворювати "╤нший св╕т", прост╕р п╕двищено╖ чар╕вност╕, там, де вони мешкають. П╕дкреслено творча д╕яльн╕сть ельф╕в спрямована на збереження пам'ят╕ (п╕сенна традиц╕я ельф╕в) ╕ зц╕лення ран земл╕; ситуац╕я зустр╕ч╕ ельфа ╕ смертного утворю╓ атмосферу дива, парадоксальност╕ присутност╕ безсмертно╖ краси у смертному св╕т╕.
Проте головна м╕фолог╕чна в╕дм╕нн╕сть ельф╕в в╕д ╕нших народ╕в, ╖хня потенц╕йна безсмертн╕сть, зумовлю╓ неспок╕й цього народу, пошуки втеч╕ в╕д прикутост╕ до св╕ту (концептуально безсмертн╕сть ельф╕в поясню╓ться тим, що доля ельф╕в "прикута" до св╕ту Арди, де ╖хн╕ душ╕ мають лишатися ст╕льки, ск╕льки ╕сну╓ сама Арда). Саме втеча в╕д безсмертя, точн╕ше, п╕дсв╕доме прагнення до не╖, ╓ основною руш╕йною силою квестового руху ╕стор╕╖ ельф╕в, початком якого ста╓ розрив сп╕вдружност╕ ельф╕в ╕ валар. Цей мотив первинного розбрату бог╕в та д╕тей св╕ту ╕мпл╕цитно проходить кр╕зь усю м╕фолог╕ю Толк╕на, певним чином в╕н ╓ насл╕дком чи в╕ддзеркаленням первинного розбрату м╕ж самим богами: Мелькор проти ус╕х ╕нших.
Люди займають у м╕фолог╕╖ Толк╕на позиц╕ю других, посл╕довник╕в, причому вони часто сприймаються як щось неприродне, неп╕знанне, незрозум╕ле. Смертн╕сть людей та ╖хн╓ ставлення до смерт╕ пос╕дають центральне м╕сце у м╕фолог╕чному малюнку народу. Найц╕кав╕шим текстом, присвяченим перцепц╕╖ смерт╕ людьми та ельфами, ╓ "Атрабет Ф╕нрод ах Андрет" – ф╕лософський диспут короля ельф╕в та мудро╖ ж╕нки, в якому з╕штовхуються дв╕ концепц╕╖ смерт╕: ельф╕йська ╕ людська. У ф╕нал╕ розмови обидва ╖╖ учасники модиф╕кують сво╖ вих╕дн╕ концепц╕╖ ╕ доходять висновку, що треба спод╕ватися ╕ в╕рити в нову Арду, Арду Зц╕лену (Arda Healed), причому саме людям належатиме у зц╕ленн╕ вир╕шальна роль, а у ц╕й нов╕й Ард╕ ельфи будуть вже гостями, що потрапили туди лише завдяки людям. Отже, люди, як╕ спочатку змальован╕ як друг╕, посл╕довники, у м╕фолог╕╖ Толк╕на мають також перспективу стати нащадками, продовжувачами, тими, хто викону╓ ╕ завершу╓ (нав╕ть перевершу╓) первинний задум, що лежить в основ╕ м╕фолог╕чно╖ дол╕ св╕ту.
Одним ╕з шлях╕в переплетення дол╕ двох народ╕в ╓ важливий для м╕фолог╕╖ Толк╕на мотив генеалог╕чного зв'язку ельф╕в та людей. Шлюби м╕ж представниками двох народ╕в завжди подаються у м╕фо╕стор╖ Арди як под╕╖ надзвичайн╕, скерован╕ фатумом, ╕ тому вони сп╕впадають з п╕ками квестового руху на терен╕ Середзем'я. Завдяки додаванню кров╕ ельф╕в у представниках людського роду виправляються так╕ вади, як погана пам'ять, хибна перцепц╕я, швидка втома в╕д сприйняття, в╕ддален╕сть в╕д сакрального центру. Проте нав╕ть це може лише трохи упов╕льнити загальний рух ╕стор╕╖ у напрямку зменшення м╕фолог╕чност╕, ╕ б╕льш╕сть рас людей у Середзем'╖ перетворю╓ться на "середн╕х людей", геро╖в "к╕нця епохи", для яких усе м╕фолог╕чне почина╓ перетворюватися на "бабусин╕ казки".
"Гомер╕вськ╕ каталоги" таких людей вар╕юються у текстах Толк╕на в╕д п╕двищено геро╖чних (зб╕р в╕йськ Гондору) до кумедно знижених (зб╕р с╕мей хоб╕т╕в на бенкет Б╕льбо). Хоб╕ти, одна з рас "середн╕х людей" Середзем'я, в╕д╕грають важливу роль у м╕фолог╕╖: з ними в╕дбува╓ться ситуац╕я Дон К╕хота навпаки: "доросл╕" ╕ повн╕ здорового глузду ("hobbit sense"), вони виходять за меж╕ свого краю ╕ потрапляють у св╕т, ще повний м╕фолог╕чност╕ (первинно╖ загрози ╕ первинно╖ краси), св╕т, де ще спрацьовують геро╖чн╕ ц╕нност╕. Таким чином дола╓ться анти-квестов╕сть народу хоб╕т╕в ╕ водночас анти-квестов╕сть ╕ скептицизм сучасно╖ людини-читача, який, за слушним твердженням Т. Шипп╕, не може ставитися до геро╖в без ╕рон╕╖.
Отже, метаквест ельф╕в ╕ людей (сп╕льний квест цих двох народ╕в) охоплю╓ так╕ етапи, як вих╕д ╕з замкненого простору з метою його збереження, рятування сакрального ядра, протистояння надто швидким зм╕нам (прагнення до зм╕н гармон╕йних та поступових), запоб╕гання деформац╕╖, пошкодження, стар╕ння св╕ту, створення сп╕вдружност╕ двох народ╕в (символ╕чно в╕дтворюючи сакральну сп╕вдружн╕сть з валар), збереження св╕толандшафту, назв ╕ мов у вигляд╕, максимально наближеному до вих╕дних вз╕рц╕в, збереження пам'ят╕. Перспектива метаквесту – це зд╕йснення над╕╖ на зц╕лення Арди. Ця перспектива зм╕щена у майбутн╓, ╕ ╖╖ реал╕зац╕я виходить за меж╕ м╕фолог╕╖ Арди. У "зон╕ д╕алогу" вона ╓, по сут╕, "передчуттям" християнства, насамперед, приходу ╢диного Бога у св╕т людей з метою його врятувати.
Представники ╕нших народ╕в (карлики, енти) п╕дходять впритул до род╕в ельф╕в ╕ людей, Д╕тей ╤луватара, ╕ отримують змогу стати героями метаквесту, а не лише "пом╕чниками" таких геро╖в. Проте ця потенц╕йна можлив╕сть не реал╕зу╓ться сповна, ╕ роль карлик╕в та ент╕в у м╕фо╕стор╕╖ Арди залиша╓ться другорядною. Хтон╕чн╕ ╕стоти (орки, трол╕, дракони тощо), образи яких неодм╕нно м╕стять ознаки спотворення, псування первинного задуму, викривлення, ╓, перш за все, "шк╕дниками" або ж антагон╕стами по в╕дношенню до геро╖в квест╕в.
Функц╕онування артефакт╕в, об'╓кт╕в квесту, в альтернативн╕й м╕фолог╕╖ Толк╕на вир╕зня╓ться багатоаспектн╕стю, але на перший план виходять так╕ пов'язан╕ з ними мотиви ╕ концепц╕╖, як ор╕╓нтац╕я на первинний вз╕рець, важлив╕сть найменування артефакту, та╓мнич╕сть творення, небезпечн╕сть використання певних артефакт╕в, приваблив╕сть, "спокуслив╕сть" артефакт╕в, неповторюван╕сть та ун╕кальн╕сть творення, ╕нтенц╕ональн╕сть акту творення, що переходить на властивост╕ предмету ╕ зумовлю╓ його активн╕сть, тенденц╕я до залучення буття артефакт╕в до життя ц╕лих народ╕в, а не лише окремих майстр╕в чи власник╕в. ╤снування в Ард╕ артефакт╕в зумовлено прагненням народ╕в, що ╖╖ населяють, до творчост╕, до "суб-творення" (subcreation), дару, який ╕де безпосередньо в╕д Творця. Найб╕льшими креативними зд╕бностями в Ард╕ над╕лен╕ ельфи, хоча суб-творцями виступають люди, енти ╕ карлики, а загальний масив створених ними речей включа╓ коштовност╕, зброю та бойовий обладунок, предмети спец╕ального призначення, одяг та побутов╕ предмети, особлив╕ напо╖ та ╖жу, м╕ста та поселення, буд╕вл╕, корабл╕ та човни тощо.
Коштовност╕ (камен╕ нолдор, три Персн╕ Ельф╕в, кам╕нь Елессар та ╕нш╕) уособлюють сакральн╕сть Заходу, допомагають ельфам у створенн╕ "╤ншого св╕ту", беруть участь у збереженн╕, зц╕ленн╕, оновленн╕ св╕толандшафту. Зброя ╕ бойовий обладунок часто-густо виступають знаками, а не предметами: вони вт╕люють зв'язок покол╕нь, продовжують певн╕ риси геро╖в, уособлюють притаманн╕ ╖м квестов╕ стратег╕╖. Суто маг╕чн╕ предмети (дзеркало ╕ ф╕ал Галадр╕ель) збер╕гають у соб╕ св╕тло ╕ енерг╕ю початку ╕ здатн╕ нагадати геро╓в╕, що той ╓ частиною загального метаквесту, допомогти виконати його особистий квест; палантири, що допомагають сп╕лкуватися на в╕дстан╕, м╕стять у соб╕ потенц╕йну загрозу п╕дкорення вол╕ ╕ншого через те, що вони матер╕ал╕зують дар Еру – осанве, в╕льний обм╕н думками.
Входження Сильмарил╕в у синтагму метаквесту Першо╖ Епохи як його об'╓кту в╕дбува╓ться, насамперед, за допомогою ╖хнього нац╕онального характеру: зв'язку з ус╕м народом ельф╕в-нолдор (п╕зн╕ше у квест втягуються вс╕ народи Середзем'я). М╕фолог╕чно насичен╕, сакральн╕ Сильмарил╕ мають бути остаточно втрачен╕ для "ф╕зичного св╕ту": один перетворю╓ться на з╕рку, другий гине у полум'╖, трет╕й – у водах океану. Доля Сильмарил╕в, як ус╕х артефакт╕в, – залишитися у пам'ят╕ само╖ земл╕ ╕ в поез╕╖ тих, хто мешка╓ на н╕й. ╥хня сповнена под╕ями ╕стор╕я – матер╕ал для сп╕вц╕в наступних епох.
╢диний Перстень, об'╓кт метаквесту Третьо╖ Епохи, пов'язаний з темою смерт╕: саме на спокусу людей мати довше життя ╕ на прагнення ельф╕в залишатися у смертних землях, але створювати в них осередки безсмертност╕, запоб╕гати зм╕нам, нац╕лений артефакт, що його створю╓ Саурон з метою п╕дкорити ц╕ два народи. Для цього в╕н залуча╓ до виконання сво╖х задум╕в дв╕ м╕фолог╕чн╕ особливост╕ св╕ту Арди, спотворюючи при цьому ╖хню сутн╕сть: важлив╕сть сп╕вдружност╕ ╕ активн╕сть артефакт╕в. Створю╓ться ун╕кальна метаквестова ситуац╕я: у Першу Епоху народи Арди мають повернути вкраден╕ Мелькором Сильмарил╕, але вплив цих трьох камен╕в на кожного, хто залуча╓ться до квесту, залежатиме в╕д самого героя, в╕н не "запрограмований" м╕фолог╕чно, а лише зумовлений загальними тенденц╕ями. У свою чергу, п╕д час Друго╖ та Третьо╖ Епох вза╓мод╕я кожного нового випадкового нос╕я ╢диного Персня з цим могутн╕м артефактом також ╓ непередбачуваною та залежною в╕д постат╕ самого нос╕я, в╕д його сприйняття Персня та знання про нього, в╕д його особистого в╕дношення до системи народ╕в Середзем'я та опозиц╕╖ смертност╕ / безсмертя.
Суб'╓кти квест╕в, геро╖ Арди, представлен╕ величезною к╕льк╕стю персонаж╕в, кожен з яких ма╓ знайти сво╓ особисте м╕сце (св╕й квест) у метаквест╕ Середзем'я. З-пом╕ж м╕ф╕чних, високом╕метичних геро╖в-ельф╕в (за терм╕нолог╕╓ю Н.Фрая), як╕ розпочинають метаквест, вид╕ля╓ться несамовитий творець Сильмарил╕в Феанор. Богоборчий, непок╕рний характер героя зумовлю╓ можлив╕сть ситуац╕╖ масового в╕дходу ельф╕в-нолдор ╕з замкненого простору Вал╕нору та перенесення сакральних знань у Середзем'я, з одного боку, а з ╕ншого, вводить м╕фолог╕чний дисбаланс – порушення первинно╖ сп╕вдружност╕ валар та ельф╕в, поновити яку п╕зн╕ше вдасться лише герою-прочанину ╕ мореплавцю Еаренд╕лю, нащадку род╕в ельф╕в ╕ людей. "Високом╕метичн╕сть" ельф╕в, а також геро╖в-людей, поляга╓ насамперед у тому, що героями стають правител╕, корол╕, л╕дери, "вищ╕" за ╕нших унасл╕док свого походження. Поняття в╕рност╕ королев╕ трансформу╓ться у поняття в╕рност╕ короля (по в╕дношенню до п╕дданих) ╕ часто-густо з╕штовху╓ться з категор╕╓ю "в╕рност╕ вищому", тобто такому, що виходить за звичайн╕ стосунки "васал – сюзерен". Необх╕дн╕сть робити "виб╕р у в╕рност╕" пост╕йно супроводжу╓ геро╖в п╕д час ╖хн╕х квест╕в.
У квестах геро╖в-людей важлива роль належить тем╕ романтичного кохання (Берен, Туор, Тур╕н, Арагорн, Фарам╕р), у розгортанн╕ яко╖ продовжу╓ться полем╕ка Толк╕на з куртуазним лицарським романом. Легенда Берена ╕ Лут╕ен демонстру╓ посилення еп╕чного фону, введення геро╖в у метаквест епохи: ╕ндив╕дуальне кохання двох ╕стот ста╓ знаковою под╕╓ю для усього Середзем'я, воно породжу╓ над╕ю, що ╓ сили, вищ╕ за Мелькора ╕ що перемога над ним принципово можлива. Кожен з етап╕в квесту закоханих геро╖в ╓ необх╕дним для поступового впровадження та вза╓мод╕╖ багатьох сюжетних л╕н╕й метаквесту, для розкриття значення окремих локус╕в, ╖хньо╖ ╕стор╕╖ та вза╓мозв'язку.
П╕д час метаквесту Персня геро╖ розпод╕ляються (у терм╕нах Ю. Лотмана) на рухливих ╕ нерухливих (що перетворюються на функц╕ю певного локусу, як, наприклад, Ельронд ╕ Галадр╕ель). Рухливий персонаж Арагорн, один з головних геро╖в метаквесту, ма╓ символ╕чно пройти весь шлях свого роду (корол╕в дунедайн) в╕д початку до к╕нця, повторити ╖хн╕ звершення та спокутувати ╖хн╕ провини, нагадати Середзем'ю про витоки корол╕вського роду ╕ довести сакральн╕ права цього роду на владу. Низьком╕метичн╕ хоб╕ти, на в╕дм╕ну в╕д "високих" еп╕чних геро╖в, долають у ход╕ квесту ╕сторичну в╕дмежован╕сть ╕ прихован╕сть свого народу в╕д "великого св╕ту".
Загальною винагородою вс╕м переможцям у метаквест╕ ста╓ оновлення Середзем'я, його очищення та в╕дродження. Повернення справжнього короля, як ╕ у арха╖чних кельтських уявленнях, зц╕лю╓ не т╕льки людей, але й усю кра╖ну, поверта╓ ╖╖ плодюч╕сть, зумовлю╓ довг╕ роки розкв╕ту. Проте не ус╕ геро╖ "повертаються" п╕сля перемоги: предикат квесту, образ велико╖ Дороги, що м╕стить у соб╕ ус╕ шляхи, може або розчавити героя "вагою" Середзем'я, або вивести його у вищий план буття, з якого нема╓ вороття. "Артур╕вське" завершення метаквесту з в╕дплиттям геро╖в до сакрального заходу символ╕зу╓ нев╕дворотний к╕нець м╕фолог╕чно╖ доби ╕ початок ери людства.
У висновках узагальнюються результати дисертац╕йного досл╕дження.
У дисертац╕╖ розглянуто авторську м╕фолог╕ю, створену Дж. Р. Р. Толк╕ном п╕д кутом функц╕онування у н╕й м╕ф╕чного квесту, традиц╕йно пов'язаного з художн╕ми системами, що утворюють фантастичний св╕т, в╕дм╕нний в╕д св╕ту реального: епосом, казкою, лицарським романом, сучасними текстами жанру фентез╕. Конденсуючи у соб╕ певн╕ ознаки символу, мотиву й структурного прийому, квест виступа╓ як "текстовий ген" з потужними сюжетотворчими потенц╕ями. Розглядаючи квест як синтагму, що склада╓ться з об'╓кта та суб'╓кта, об'╓днаних певним зв'язком, можна досл╕дити, як у процес╕ розв'язання в╕дносин м╕ж членами синтагми в╕дбува╓ться актуал╕зац╕я самого фантастичного св╕ту.
Подорож╕ геро╖в, перетинання ними кордон╕в, проникнення у прихован╕ локуси, вза╓мод╕я з ╕ншими героями, посл╕довне переплетення особистих квест╕в геро╖в у межах ╓диного метаквесту створюють умови для всеб╕чного висв╕тлення м╕фо╕стор╕╖ Арди, ╖╖ ц╕л╕сност╕ ╕ гармон╕йност╕. Сво╓р╕дним предикатом квесту виступа╓ Дорога, як╕й нема╓ к╕нця, якою прямують все нов╕ й нов╕ геро╖, яка "затягу╓" читач╕в, перекладач╕в, митц╕в, критик╕в, кожен з яких ма╓ можлив╕сть знайти на ц╕й Дороз╕ власний квест. Викладений у дисертац╕╖ п╕дх╕д в╕дкрива╓ р╕зноман╕тн╕ перспективи подальшого досл╕дження творчост╕ Толк╕на: встановлення рол╕ численних персонаж╕в Середзем'я у загальному метаквест╕, визначення семантичного навантаження окремих локус╕в, анал╕з м╕жтекстових зв'язк╕в у межах альтернативно╖ м╕фолог╕╖ тощо.
Додатки до дисертац╕╖ м╕стять матер╕али, як╕ доповнюють або ╕люструють окрем╕ положення досл╕дження: Додаток А присвячений м╕сцю Дж.Р.Р.Толк╕на у л╕тературному процес╕ ХХ ст., Додаток Б – питанню перекладу текст╕в письменника, Додаток В м╕стить схему "Зв'язок альтернативно╖ м╕фолог╕╖ Толк╕на з м╕фолог╕чними системами первинного св╕ту".
Основний зм╕ст дисертац╕╖ в╕дбито у таких публ╕кац╕ях:
- Альтернативная мифология для Англии, или Квест Профессора Толкина // В╕кно в св╕т. Заруб╕жна л╕тература: науков╕ досл╕дження, ╕стор╕я, методика викладання. – 2001. – № 3. – С. 107 – 113.
- Концептуальн╕ проблеми перекладу твор╕в Джона Толк╕на // В╕сник Ки╖вського л╕нгв╕стичного ун╕верситету. Сер╕я Ф╕лолог╕я. – 2001. –Т. 4, № 1. – С.232 – 238.
- М╕сце особистого квесту Арагорна в метаквест╕ Середзем'я (на матер╕ал╕ текст╕в Дж. Толк╕на) // Мандр╕вець. Науков╕ записки при Ки╓во-Могилянськ╕й академ╕╖. – 2003. – № 4. – С. 47 – 52.
- Св╕толандшафт Арди: опозиц╕я Аману ╕ Середзем'я (на матер╕ал╕ текст╕в Дж. Р. Р. Толк╕на) // В╕сник Ки╖вського л╕нгв╕стичного ун╕верситету. Сер╕я Ф╕лолог╕я. – 2003. – Т. 6, № 1. – С. 174 – 180.
Додатков╕ публ╕кац╕╖:
- Квест в "зоне диалога" альтернативной мифологии Толкина с традиционными мифологиями. Тезисы доклада // Тезисы докладов к Третьему Толкиновскому Семинару, посвященному 111-летию Дж. Р. Р. Толкина. – СПб., 2003. – С.13 – 14.