------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
http://www.ukrlib.km.ru/
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
╙, ╨ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
╞, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
На польовому току, де ворохи зерна поналиванi, сказали Кухаренковi, що
його викликають у район. Важко стояв серед току, вуса висiли аж до землi,
такий був похнюплений. Легкова в ремонтi, мiг би взяти одну з вантажних,
що возили зерно на елеватор, але соромно брати вантажну для тако© по©здки.
Пiд рукою була бригадирова однокiнна бiдарка - нею й по©хав.
Понад колючою посадкою ©де. Бiлий полудень навкруги, сорока скаче по
верхах i весь ча╨ крикливо скрекоче до Кухаренка, мовби хоче вискрекотати
йому якесь слово, але не вмi╨.
Степове безлюддя повите спекою. Далеко ходять комбайни. Бовванi╨ на
обрi© мурована вежа елеватора. Вихор курявно, слiпо блука╨ по степу,
перетина╨ дорогу, i далi тiльки стерня переблиску╨, де вiн пiшов уже
прозорий.
Цокiт бiдарки розламу╨ полудневу тишу.
Кухаренко зна╨, чого його викликано. Мло©ться в грудях вiд передчуття
кари. Це мусило статись. Ждав цього, не думав тiльки, що покличуть так
швидко.
Районне мiстечко густо запорошене степовою пилюкою. Лежить тут i його,
Кухаренкова, пилюка теж. Поопускали вуха садки. Коло чайно© п'ють ситро
знайомi голови, гукають Кухаренковi:
- Кресафте, сюди!
╞м i досi чудно, що iм'я в нього Кресафт. Воно для них нiби прiзвисько.
Про©здить мимо не зупиняючись. Дзвiн на прадавнiй дзвiницi висить
насторожливо. Давно мовчить, прикусив язика, не калатне, i зда╨ться,
ось-ось впаде просто на голову Кресафтовi. Навпроти знайомого будинку бiля
конов'язi - цiлий на©зд. Отже, викликано багатьох. Конов'язь обгризена:
доки люди засiдають, конi акацiю гризуть.
Прив'язав i свого: гризи, брате. Бо, мабуть, аж уночi дiйде наша черга.
Проте його одразу й погукали. Поза чергою. Це не вiщувало добра.
Секретарка в приймальнi, що ранiш зустрiчала його усмiшкою i сво©м
настро╨м мовби застерiгала й пiдбадьорювала для наступно© розмови, цього
разу глянула з сумом на Кухаренковi вуса, на його опущенi запилюженi
плечi. Подивилася так, мовби на нього впало невiдворотне лихо.
У кабiнетi людно, сидять, засiдають. Духота, а вiкно не вiдчинене
жодне. Молодий Перший на сво╨му керiвному мiсцi.
Кухаренковi не було мiсця, вiн став бiля столу.
- Розкажи, скiльки роздав.
Кухаренко, чорний вiд засмаги, ще бiльше потемнiв:
- Не роздав, а видав.
Цього наче тiльки й ждали.
- Розбазарив - ось як це зветься!
- На поводi пiшов, пiддався...
- Це такий ти передовик? Такий "маяк"?
Пiд обвалом слiв плечi його ще дужче опали. Найлютiше насiдав Другий.
Наче й не при©здив на коропи. Наче й не розказував анекдоти. Побуряковiв,
розбух вiд обурення. Очужiлий i гнiвний, мовби не впiзнаючи Кухаренка, вiн
уже не кликав його по iменi та по батьковi, вiн уже кричав йому
"Ку-гаренко!", бо мав звичку перебрiхувати всi прiзвища, хоч працю╨ в
районi вже кiлька рокiв. Прокурор теж сiка╨ться, щось цiдить про злочин.
Пiд ©хнiм обстрiлом Кухаренко почина╨ себе так вiдчувати, нiби й справдi
вчинив злочин, хоч злочину й не було - вiн певен у цьому в глибинi душi.
Вiн просто дотримав слова,видав по пiвтора кiло, як це й було обiцяно
людям на зборах у присутностi цього ж Другого. Видав, скiльки обiцяли,нi
грамом бiльше.
- Ну як ти мiг? - доскiпу╨ться прокурор.Хто тебе пiдбив на це?
- Нiхто не пiдбивав.
- Сам? - в iронiчному подивi звiв брови Другий.Такий герой.
Кухаренко зiтхнув важко, ледве чутно видавив iз себе:
- Ну, а як же в очi людям дивитись?
- А план? На нього давай будемо дивитися крiзь пальцi? Тiльки нам вiн
мусить болiти, не тобi?
I знову злива слiв. Обвал звинувачень.
Уже йому втовкмачено, якого це набуло розголосу, якi це може мати
згубнi наслiдки для району. I в такий час, коли жнива в розпалi, коли
тiльки починають виконувати план... Пiддався споживацьким настроям...
Поставив пiд загрозу... Зривник... Саботажник...
- Пропоную виключити,кинув у стiл Другий.
Кухаренко мимохiть повiв рукою до серця. Нiхто цього руху й не помiтив,
чи вдали, що не помiтили: зрештою, в таких випадках не один тут хапа╨ться
за серце... Тiльки жiнка, третiй секретар, налила йому склянку води,
пiдсунула. Однак вiн не став пити.
У Першого обличчя гiпсово-бiле, аскетичне. Губи прикушенi. Очi
пригашенi. Зникли пiд похмурiстю брiв, не дивляться на Кухаренка. Видно,
вiн остерiга╨ться агресивностi Другого. Пiсля того, як Другий крикнув
"виключити!", вiн нiби хотiв щось сказати, але не сказав.
Прокурор тим часом переглянувся з Другим:
- Голосувати.
I руки було пiднято. Не всi, правда. Утрималась жiнка - Третiй. Перший
руку пiдняв, але якось знехотя. Утримався ще голова виконкому, висуванець
з тридцятитисячникiв[1]._ Перед цим зауважив був, що на заводi, де вiн
працював, за роботу мають звичай платити. Отже, чи такий уже злочин
вчинено тут... Та до нього не прислухались.
З Кухаренком було покiнчено. Уже викликали когось iншого, а вiн вийшов
на ганок. Спустошений був. Сонце розпливалося в небi розчавлене, слiпуче,
як вибух. Горбились акацi© по той бiк майдану. Конi люто гризли зубами
конов'язь, хоча насправдi вони й не гризли.
Вiдв'язав, по©хав. Зупинився бiля чайно©; зайшов, сiв плюхом край столу
i довго сидiв там в оточеннi знайомих голiв. Мух було багато. Втiшань було
багато. Духота душила. Щоб розвеселити, розважити його, Шкарупа
розповiдав, як одного колись отак скубли на бюро, а вiн рукою до серця, а
тi й злякались: може, годi, мовляв? Бо за серце хапа╨ться... А пiсля
всього приятелi запитують того, скубленого: чого за серце хапався?
Справдi, закололо? Та нi, каже, пляшка самогону в кишенi вiдiткнулась, так
пальцем заткнув, щоб духу не почули.
Був регiт, припрохування:
- ╞ж, Кресафте, не бiйся потовстiти! Голова без пуза - як справка без
печатки.
Ще вони гомонiли пiсля цього про горох, мiркували з смiхом, чи можна з
гороху спекти укра©нську паляницю, заохочували до цих жартiв i Кресафта,
але вiн мовчав, чманiв понуро, думки його були все про те, як обiцяв людям
на зборах у присутностi Другого i як йому повiрено було тодi. Очi його
оточували, всi отi чеснi, довiрливi очi, жiночi, чоловiчi, дiвочi,
хлоп'ячi, що вiн ©х бачить щодня i що в них вiн щодня повинен дивитись.
Вони й зараз ждуть його там на токах, де гори хлiба сухим червоним сонцем
пашать. Невже вiн справдi вчинив злочин? Перед ким? Одне треба, а друге
хiба не треба? Чи, виходить, мусив би стати перед людьми брехуном?
- Не хили голову, Кресафте,долина╨ до нього, нiби крiзь товщу
води.Сьогоднi так, завтра iнак. Хоча ти таки поспiшив.
- Ну, а як же людям в очi дивитися?
- Не будь на©вним, Кресафте,засмiявся товстощокий Мамлiй, голова з
"Перемоги".Ти як дитина. Простодушний ти, жертва сво╨© совiстi. А совiсть
- це така культура, що не кожен ©© культиву╨ в наш час. Дехто забув, що
воно й таке, по якому попереднику його й сiють!..
Кресафт бiльше не обмовився й словом.
З чайно© вийшов надвечiр. Ще спека була, духота. Дзвiн пащеку свою
розкрив iз дзвiницi, i коли про©здив Кресафт мимо собору, знову верзлося в
якомусь очманiннi, що дзвiн той таки впаде i накри╨ тебе сво╨ю стопудовою
мiддю так, що й задихнешся пiд нею. Свiжого повiтря хотiлось, а воно i в
полi, за райцентром було ще гаряче пiсля спеки дня. Повiльною ступою,
знехотя вiз його кiнь. Перехняблювалась бiдарка пiд важким Кухаренковим
тiлом. Вуса волочилися в пилюцi шляху, а очi в небi тонули. Небо його було
над ним, чисте й величне, як завжди. Тiльки на обрi©, десь на сходi, ледь
помiтно проступали вершечки хмар. Стояли, як далекi Карпати його фронтовi.
А кiнь його негодований похнюплено тюпав i тюпав у тi недосяжнi нереальнi
Карпати.
Понад лiсосмугою шлях. Сухо й колючо в гущавинi. Акацiя, гледичiя[2]
переплелися, а низом трава сухими врунами вилягла, блищать якiсь солом'янi
кубла, консервнi iржавi бляшанки.
"Ех ви... Оце так вирiшу╨те? - зверта╨ться думками до когось.Позвикали
в Сiрка очi позичати, а я напозичавсь. Чу╨те? Напозичавсь!"
Глуха була ця дорiжка польова, нiхто не зустрiчався, нiхто не обганяв.
Потiм десь iз лiсосмуги, нiби навперейми, вискочив знайомий газик.
Зупинився попереду бiдарки, з-пiд брезентового нап'яття з'явилося обличчя
Першого, блiде, непроникне i нiби ще бiльше схудле. Вiн вийшов з машини,
перечекав, поки розсiялась хмара куряви, що, наздогнавши ©х, обкурила i
повiльно-довго танула.
- Лютишся, Кресафте Петровичу? - пiдступив Перший до бiдарки.
Кухаренко не дивився на нього, уникав його погляду, почував себе перед
ним нiби винуватим. Наче ошукав його, пiдвiв, завдав йому непри╨мностi, а
вiн же любив його - Першого всi любили в районi за молодiсть i чеснiсть.
- Ма╨ш образу на мене?
- Не в тiм рiч.
Перший стояв якусь хвилю в задумi, спрямувавши погляд у колючу гущавiнь
посадки. Потiм заговорив про його, Кухаренкове, життя. Вiн дасть йому
роботу. Забере його в сiльосптехнiку. Та й взагалi ще, може, ©х звiдти, з
гори пiдправлять... У тонi його чулося виправдання. Говорив про
сiльгосптехнiку, про Кухаренкову майбутню роботу, а чулося пiд цим щось
iнше, нiби щось таке: "Я на тво╨му мiсцi вчинив би так само. А що не
заступився перед Другим за тебе, то..."
- Складно все це, Кресафте Петровичу. Одначе що ж. Будь.
I газик помчав. При першому ж поворотi звернув сво╨ю халабудою на поля
"Перемоги", про©хав трохи по забутому межiвнику i незабаром знову повернув
у бiк райцентру. Кухаренковi стало ясно, що не якiсь господарськi клопоти
пригнали Першого сюди i що Кухаренка перестрiв вiн у цьому надвечiр'© не
випадково: хотiв, видно, хоч трохи залагодити вчинене, заспоко©ти
розтривожене сумлiння...
А Кухаренкiв кiнь тюпав далi на тi хмарнi крайстеповi Карпати, що вже
обiймали небо. У дорозi застав його й смерк, синiй, вечiрнiй. Вiжки,
намотанi на грубу Кресафтову руку, обвисли, висiли знеможено. А друга
рука, така ж важка, в набряклих жилах час вiд часу торкалась грудей, наче
там пекло, наче там у грудях горiло пiд прокипiлою потом та пилюкою
сорочкою.
- Не в тiм рiч... Не в тiм рiч,час вiд часу шепотiли сухi запеченi
губи.
Пiзно вночi на обезлюднiлий уже тiк нечутно вкотилась бiдарка. Сторож
пiдiйшов до не© i аж вкляк, збагнувши, що це ж головине тiло лежить у
бiдарцi - важко, безжитт╨во. Сторож заходився розплутувати вiжки, мiцно
намотанi на задубiлiй уже руцi. Кiнь, що привiз господаря на тiк, тривожно
похропував на високi бурти зерна, що i в темрявi висвiчували денним
сонцем.
1963 р.
[1] Тридцятитисячник - з метою змiцнення радянсько© влади на селi
партiя надiслала в сiльськi мiсцевостi тридцять тисяч робiтникiв.
[2] Гледичiя - рiзновид акацi©.
Last-modified: Sat, 31 Aug 2002 10:39:52 GMT